Львівська область розташована в західній частині України. Територія її простягається на 210 км з заходу на схід та на 240 км з півночі на південь і становить 21,8 тис. кв.км (3,6% площі України). На півночі вона межує з Волинською та Рівненською областями, на сході - з Тернопільською, на півдні - з Івано-Франківською та Закарпатською, а на заході - з Польською Республікою. За характером рельєфу вона неоднорідна і в її межах з заходу на схід виділяються такі орфографічні області: Карпатські гори, Прикарпатська височина, Подільська височина, Мале Полісся і Волинська височина.
За кліматичними умовами Львівська область відноситься до найбільше зволоженої території України (650-1000 мм в рік), хоча це не виключає можливості періодичних засух. Коефіцієнт природного зволоження 1,1-1,2.
Меліоративний фонд Львівської області становить 856,0 тис. га, або 65% площі всіх сільськогосподарських угідь. Заболочені і перезволожені землі в деяких районах і господарствах прикарпатської і поліської зонах займають від 80 до 90%. Вони поширені як окремими розрізненими ділянками серед суходільних земель, так і суцільними масивами в річкових басейнах. На таких землях неможливо було очікувати достатніх урожаїв сільськогосподарських культур без проведення комплексу заходів, які б підвищували ефективність сільськогосподарського виробництва. Серед цих заходів велике значення має меліорація. Меліорація земель в європейському розумінні значення цього слова - це синонім прогресу, оскільки кожне покращення - то крок вперед. Без врегулювання водно-повітряного режиму ґрунтів неможливо збільшити врожайність сільськогосподарських культур. Тому Львівщина з найдавніших часів була об'єктом широких меліоративних перетворень. Архівні та літературні джерела свідчать, що спершу вони проводилися за допомогою відкритих каналів та агромеліоративних заходів (вузькозагінна оранка, борознування, грядкування) і мали локальний характер. Першим масивом, осушеним відкритою мережею каналів, була долина р. Яричівки (притока р. Полтви) від с. Гряди до с. Яричева.
Масштабні вишукувальні роботи на території Львівської області проводилися вже у 1759-1676 рр. Їх мета - вирішення воднотранспортних проблем - сполучення річок Дністра і Вісли за допомогою каналу Вишня - Сан.
Після першого поділу Речі Посполитої австро-угорські власті, які в подальшому продовжували вести згадані роботи, в 1812-1844рр. зробили проект сполучення Дністра і Сану та проект прокопу каналу для Дністра від с. Гордині до с. Долобова. Перший відомий проект регулювання р. Дністер, а також проект осушення боліт на правому березі річки опрацював інженер Маліцький у 1826-1847 рр. З цих проектів у 1817-1819 рр. було реалізовано тільки прокоп каналу "Амалія" для Дністра завдовжки 7,5 км від с. Гордині до с. Долобова для захисту дороги Львів-Краків (на ділянці Канюшки-Самбір) від дій катастрофічних паводків, яка на довжині 9 км щорічно 3-4 рази затоплювалася водами висотою до 1,0 м. Проекти по регулюванню р. Західний Буг з притоками було опрацьовано австро-угорськими технічними органами у 1846, 1862, 1878 рр.
На початку ХІХ століття сільськогосподарські меліорації відкритою мережею проводилися переважно у маєтках великих землевласників. Їх проектували і керували будівництвом інженери культури лук рільничих товариств або Крайового господарства, які отримувалися на кошти субвенцій Міністерства рільництва і місцевого бюджету.
З середини ХІХ століття для осушення перезволожених земель у Львівській області почали застосовувати гончарний дренаж. Імпульсом для проведення цих робіт послужила Всесвітня промислова виставка (1851р.), яка відбулася у Лондоні. У 1852р. він осушив гончарним дренажем на фільварку Бокоції (поблизу м. Журавно) перезволожену ділянку площею 119 га. Глибина закладення дрен визначалася на основі практичного досвіду німецьких фахівців; на ріллі вона становила 1,2-1,3 м, на луках - 1,0 м. Відстань між дренами була 12-16 м. Осушення здійснено гончарними трубками діаметром 50 мм.
Слідом за ним у 1854-1860рр. Ф. Смолка, господар маєтку в с. Моршині, осушив власними силами за допомогою гончарного дренажу 54 га. Він сам виготовляв трубки, проводив нівелювання території і керував роботами.
У 1857р. в життя увійшов австрійський Водний кодекс, який дав можливість в Галичині організовувати водні і меліоративні спілки для виконання робіт, які були запроектовані державними технічними установами. Згідно прийнятого закону про меліорацію (1884р.) започатковується широкий розвиток робіт з регулювання рік і меліорації земель за рахунок державних і місцевих субвенцій, а з 1986 - надання банками низьковідсоткових кредитів.
В 1879р. згідно ухвали Галицького Сейму у Львові було засноване Крайове Бюро меліорації, в обов'язки якого входило розв'язання стратегічних питань меліорації земель та протипаводкового захисту території (проектування та супроводження будівництва). Воно було першим піонером, а потім опорою науково-обгрунтованого проведення регулювання річкових басейнів та меліорації земель.
За ініціативою Крайового бюро меліорації у 1884-1894рр. були складені проекти меліорації верхів'я річок Західний Буг, Стир, Гнила Липа, а в 1896-1899рр. - проект меліорації верхів'я р. Дністер. Методи осушення заплав у басейнах верхів'я Західного Бугу, Стиру і Гнилої Липи в цей період зводилися, переважно, до регулювання річок-водоприймачів і їх притоків. Ці заходи передбачали зменшення тривалості літньо-паводкового затоплення.
До складу проекту меліорації басейну верхнього Дністра входили три взаємопов'язані види робіт:
1. Осушення території.
2. Замулення та кальматація торфовищ.
3. Регулювання річок-водоприймачів та захист території від повеней.
З більших меліоративних об'єктів, які були закінчені до Першої світової війни, слід назвати регулювання рік Західного Бугу, Тисмениці, Літнянки, Клодниці, Пустої, Березівки, Рати, Покрови, Солокії, Ракитної. Значного розвитку досягнула культура землеробства на осушуваних землях і наука. Тоді у Крайовому Бюро меліорації працювали відомі вчені - А. Корнелля, М. Корнелля, А. Кендзьор, а Львів був центром відомої меліоративної і водогосподарської наукової школи. Побудовані сто і більше років тому мости, віадуки, тунелі, підпірні стінки, перепади на гірських річках, дренажні системи і по сьогодні виконують свої функції. Вони, як памятники гідротехнічної науки, нагадують нам про високий рівень інженерної думки того часу, високу якість робіт та сумлінну працю наших предків.
Проведені вченими Українського науково-дослідного інституту гідротехніки і меліорації протягом 1957-1959рр. розкопки і вивчення діючих дренажних систем, побудованих на землях колгоспу "Прогрес" Буського району в 1906р., на землях колишньої Дрогобицької дослідної станції - в 1904-1905рр. і на землях колгоспу імені Леніна Самбірського району - в 1927-1928рр. показали, що гончарний дренаж на мінеральних надмірно зволожених грунтах Львіщини за 31-59 річний період існування не втратив своєї регулюючої дії, працює нормально і може служити невизначено довгий час. Це підтверджують також розкопки Львівської гідрогеолого-меліоративної експедиції у 1977р., побудованого на початку ХХ століття гончарного дренажу в с. Оброшино Пустомитівського району.
Але Перша світова війна перервала запланований дальший розвиток регулювання рік і меліорації земель. Під час війни гідротехнічні споруди не рідко використовувалися для воєнних цілей. Захисні дамби вздовж річок становили укріплені рубежі фронтів, були зриті окопами, частково знищені. Використання австрійською адміністрпацією полонених російських солдат для проведення відновлювальних робіт на системах позитивних наслідків не давало. Таким чином, в результаті тривалого воєнного лихоліття меліоративні системи прийшли в частковий занепад.
В міжвоєнний період (1919-1939рр.)
Львівська область (воєводство) входила до складу Польської держави,
однак дальше діяла австрійська програма виконання меліоративних робіт,
складена ще у 1894р. Проте, обсяги робіт з осушення і регулювання рік
були незначними. Щорічно осушувалося не більше 2.1 тис. га відкритою
мережею і 0.5 тис. га гончарним дренажем. З великих меліоративних
систем, збудованих у міжвоєнний період, слід назвати Ново-Яричівську
(7.87 тис. га) та Білостоцьку (5.26 тис. га).
Для виконання
великих за обсягами робіт організовувалися добровільні та примусові
водні і меліоративні спілки. Всі роботи виконувалися вручну найманими
робітниками з числа селян навколишніх сіл та безробітних міських
жителів. Основним знаряддям при проведенні відкритої мережі каналів була
звичайна штикова і совкова лопати, тачки і носилки, а при будівництві
гончарного дренажу - звичайна дренажна лопата шириною 20 см і довжиною
30 см, а також спеціальні дренажні лопати шириною від 6 до 13 см і довжиною від 45 до 55 см. Вони знизу злегка були підігнуті і виконані зі сталевого листа. Вага їх становила не більше 1.75 кг. Різноманітна величина лопат була обумовлена використанням їх для грунтів різного літологічного складу. Вирівнювання дна траншеї та підтримання в ній нормально похилу проводилося за допомогою дренажної ложки та утрамбовувача. Гончарні трубки на дно траншеї укладалися за допомогою дренажного гака, сполучення дрен-збирачів з колектором проводилося за допомогою дренажного молотка. Тяглову силу для переміщення вантажів становили коні.
У 1928 році в результаті господарських реформ припинило свою діяльність Крайове бюро меліорації, а ще раніше (1922р.) у місті Львові було засноване Малопольське меліоративно-технічне товариство з обмеженою відповідальністю, яке функціонувало до 1939 року.
Нукові дослідження виконувались Львівським політехнічним інститутом та Дублянською Академією рільництва. Результати наукових досліджень публікувалися у віснику "Інженерія рільнича", де висвітлювалися питання методики досліджень на меліорованих землях, теорії дренування, меліоративної екології, двостороннього регулювання водно-повітряного режиму осушуваних грунтів. Там же проводилася пропаганда доцільності проведення меліоративних робіт та реклама нових сільськогосподарських машин і знарядь для обробітку меліорованих земель.
Інженерно-технічний персонал водогосподарських організацій області складався з випускників Львівського політехнічного інституту.
Всього напередодні Другої світової війни у Львівській області було осушено 220 тис. га земель. Осушення проводилося переважно в заплавах рік за допомогою відкритої мережі каналів. Воно розраховувалося на прискорення відводу повеневих вод і використання земель для покращення сінокосів.
У 1939 році Львівська область увійшла до складу УРСР. Перші заходи радянської влади зводилися до націоналізації засобів виробництва та усуспільнення приватної власності. В адміністративному відношенні водне господарство і меліорація земель були підпорядковані відділу земельних ресурсів Львівського облвиконкому. Було започатковано роботи з інвентаризації меліорованих земель і гідротехнічних споруд, складанню їх кадастру та узагальненню накопиченого досвіду меліоративного освоєння заболочених і перезволожених земель.
За час німецької окупації меліоративних робіт на території області не проводилося, а існуюча осушувальна мережа експлуатувалася згідно передвоєнних інструкцій. Багато систем і гідротехнічних споруд за роки війни було знищено.
В післявоєнні роки в області проводилися роботи по відновленню, знищених війною, осушувальних систем силами трьох управлінь експлуатації - Полтвинським, Львівським і Дрогобицьким, будівельно-монтажними конторами (Львівською і Дрогобицькою) Вінницького тресту "Укрмехгідромеліорація", Буською, Глинянською, Конюшки-Семенівською, Нестерівською, Сокальською, Стрийською, Щирецькою та Ясенівською ЛМС.
Проектна документація на відновлення систем
розроблялася інститутами "Укрводпроект" та "Укрдіпроводбавовна". З 1956
року розробкою проектної документації на осушення перезволожених земель
Львівщини займався інститут "Укрдіпроводгосп" та його Львівська філія, а
з 1972 року - інститут "Львівдіпроводгосп". Практикувалося та
заохочувалося владою також осушення боліт і перезволожених земель
методом народної будови без проектної документації, що, безумовно, не
дало позитивних результатів.
Для забезпечення надійної експлуатації існуючих, відновлених і
побудованих меліоративних систем та контролю за раціональним
використанням водних ресурсів у 1954р. було утворено Обласне управління
водного господарства (облводгосп). Його попередниками були Управління меліорації Львівського обласного земельного відділу (1944-1947рр.) і обласний відділ водного господарства Львівського обласного управління сільського господарства (1947-1954рр.).
В 1961 році на основі реорганізації будівельних водогосподарських організацій в області був сформований потужний будівельно-монтажний трест "Західводбуд" з розгалуженою мережею БМУ і ПМК.
У 60-роках ХХ століття меліоратори розпочали будівництво великих меліоративних систем з відкритою мережею каналів у басейнах рік Дністра, Західного Бугу і Стиру. На цей час в країні була розроблена методика інженерного розрахунку гідрологічної дії осушувальної мережі каналів. Та особливо швидкими темпами меліоративні роботи і водогосподарське будівництво стали проводитися з середини 60-х років минулого століття з застосуванням новітніх інженерних методів та сучасної техніки. При будівництві осушувальних систем широко застосовувалися залізобетонні конструкції, нові матеріали (пластмасові труби), муфти-діафрагми для сполучення керамічних трубок. Все більше зростала роль індустріальних методів будівництва в поєднанні з механізацією важких і трудомістких робіт.
Для регулювання водоприймачів та риття водопровідних каналів меліоратори Львівщини використовували , головним чином, гусеничні і колісні одноковшові екскаватори, а для укладки гончарного дренажу - багатоковшові траншейні екскаватори, застосування яких дозволило забезпечити необхідну глибину траншей і часткову механізацію укладки дренажних трубок. Будівництво осушувальних систем в області проводило 11 ПМК і БМУ тресту "Західводбуд". Роботи виконувалися за рахунок державного бюджету та кошти господарств. Щорічно господарствам області передавалося до 14 тис. га новоосушених або реконструйованих земель. Перевага надавалася осушенню гончарним дренажем. Тому виникла потреба в розширенні технічної експлуатації осушувальних систем та систематичного контролю за формуванням меліоративного стану на все більше зростаючих площах осушуваних земель. Для виконання таких функцій були покликані сім нових управлінь експлуатації осушувальних систем, а саме: Самбірське, Кам'янко-Бузьке, Золочівське, Сокальське, Жидачівське, Мостиське, Буське, Львівська гідрогеолого-меліоративна експедиція, які були організовані у 1964-1991рр. Два управління - Дрогобицьке та Самбірське займалися також експлуатацією гірських річок.
Історія меліорації земель і водного господарства області - це перш за все трудові колективи і їх люди, які своєю інтелектуальною і фізичною самовідданою працею сприяли розвитку галузі. Інженерно-технічні працівники після війни були переважно випускниками Київського інституту інженерів водного господарства (сьогодні - Національний університет водного господарства і природокористування). Молодший технічний персонал формувався з випускників Львівського, Прилуцького та Шевченківського гідромеліоративних технікумів, механізаторів готували Угнівське та Погірцівське ПТУ.
Наукова діяльність в області з галузі
водного господарства була зосереджена в інституті "Львівдіпроводгосп",
Львівській ГГМЕ, Львівському сільськогосподарському інституті та
Науково-дослідному інституті землеробства і тваринництва західного
регіону України. По темі меліорації земель і водного господарства
області захищено 10 наукових дисертацій. Їх авторами були: Вакалюк В.
В., Грущенко В. Г., Козловський Б. І., Кияк Г. С., Красіцький П. Р.,
Підпалий І. Ф., Терещенко К. П., Томашівський З. М., Тишенко О. І.,
Якушев А. І. Результати
наукових досліджень вчених Львівщини публікувалися і публікуються в
журналах: "Гідротехніка і меліорація", "Меліорація і водне
господарство", "Гідромеліорація та гідротехнічне будівництво",
"Передгірське та гірське землеробство та тваринництво", "Водне
господарство України".
За високі успіхи при виконанні виробничих завдань по меліорації
земель трест "Західводбуд" у 1981 році було нагороджено орденом
Трудового Червоного Прапора. Багато працівників водогосподарського
комплексу за відмінну і сумлінну працю були удостоєні високих державних
нагород. Серед них, найвищої нагороди - Героя Соціалістичної Праці, був
удостоєний машиніст екскаватора Дрогобицького БМУ-72 тресту
"Західводбуд" Бишко Д. Ю. Орденом Леніна нагороджено 2 працівники,
орденом Дружби народів - 3, орденом Трудового Червоного Прапора - 8,
орденом Слави ІІ ступеня - 1, орденом Слави ІІІ ступеня - 19, орденом
"Знак Пошани" - 17, медаллю "За доблесну працю" - 12, медаллю "За працю і
звитягу" - 1.
Почесного звання Заслуженого меліоратора, Заслуженого працівника
сільського господарства, Заслуженого будівельника удостоєні 15
працівників.
У 80-х роках ХХ століття, використовуючи окремі недоліки при
проведенні меліорації земель, деякі науковці та ЗМІ розгорнули широку
критику меліорації, ставили під сумнів доцільність проведення її
взагалі, мотивуючись при цьому захистом навколишнього природного
середовища. Ця необгрунтована критика у перебудовний період та в перші
роки нашої незалежності, безумовно, мала негативний моральний вплив на
формування громадської думки суспільства та на економічні наслідки
розвитку галузі в дальнішому.
До 1992 року на Львівщині була здійснена широка програма
меліорації земель. Площа осушуваних земель досягла 513,2 тис. га, в т.ч.
390,1 тис. га гончарним дренажем. Площа осушувано-зволожуваних земель
становила 36 тис. га, польдерних - 15,7 тис. га. Було побудовано,
реконструйовано і експлуатувалося 239 меліоративних систем, в т. ч. 95
міжгосподарських, 6 внутрігосподарських і 138 систем гончарного дренажу в
окремих господарствах. Загальна довжина дамб обвалування вздовж рік
становила 725 км. Побудовано багато мостів, водопропускних споруд, прокладено біля 2 тис. км експлуатаційних доріг, в т. ч. 70 км з твердим покриттям, розпочато будівництво Стрийського водосховища для регулювання повеневого стоку в басейні р. Стрий, розроблено схему протиповеневого захисту у басейні верхнього Дністра та розпочато її реалізацію.
Після 1991 року, в результаті кризових явищ в Україні, в т. ч. в АПК і у водогосподарському комплексі, почався процес стагнації. Через відсутність достатнього фінансування, значно скоротилися обсяги робіт з будівництва та експлуатації меліоративно-водогосподарських об'єктів. В сучасних умовах, коли вся внутрігосподарська мережа передана у комунальну власність, а меліоровані землі розпайовані між власниками, загострилась також проблема забезпечення на них сприятливого меліоративного стану, тобто кінцевої мети меліорації.
Але, незважаючи на певні тимчасові економічні негаразди, Львівщина зберегла свій водогосподарський комплекс, надалі є областю давньої і високої водогосподарської і меліоративної культури, бережно цінує і розвиває її історичні традиції та надбання. Над тим працюють Львівський облводгосп, Львівська ГГМЕ, ОВП "Галводбуд", інститут "Львівдіпроводгосп", ВАТ "Радехівська ПМК-188", Дрогобицьке ПМК-72, ВАТ "Львівводбуд", ЗАТ "Жовківське ПМК-186", ТзОВ "Гідробуд-М" і десять управлінь водного господарства, а саме: Буське, Дрогобицьке, Дублянське, Жидачівське, Жовківське, Золочівське, Кам'янко-Бузьке, Мостиське, Самбірське, Сокальське.
|
